Як уже повідомляв Ukrainian Wall, боротьба навколо можливих переговорів щодо війни в Україні точиться не лише навколо мирного плану, а й довкола того, хто візьме на себе ключову роль посередника. Аналітик міжнародної політики Олександр Колесніченко в етері Київ24 окреслив розклад сил, який складається на міжнародній арені. За його словами, світ входить у фазу, де традиційні механізми врегулювання конфліктів уже не працюють так, як раніше, а нові центри впливу дедалі активніше заявляють про свої амбіції. Ця трансформація стала особливо помітною після того, як попередні спроби Вашингтона виступити в ролі головного модератора — зокрема у форматі «Рамштайн» та через контакти на рівні радників із національної безпеки — не дали очікуваного прориву.
За словами експерта, Сполучені Штати поступово втрачають статус безальтернативного арбітра в глобальних конфліктах. Це відкриває вікно можливостей для інших центрів впливу, які активно змагаються за право стати головним майданчиком для діалогу. Колесніченко підкреслив, що Вашингтон дедалі частіше обирає тактику дистанціювання від складних переговорних процесів, залишаючи вакуум, який неодмінно буде заповнений. На думку аналітика, ця тенденція простежується не лише в українському кейсі — аналогічну поведінку США демонстрували під час близькосхідних конфліктів, де також поступово передавали ініціативу регіональним гравцям.
«Сполучені Штати більше не готові одноосібно нести відповідальність за результат переговорів. Це не слабкість — це свідомий перегляд глобальної ролі», — зазначив Колесніченко в прямому етері. Він додав, що адміністрація у Вашингтоні дедалі частіше сигналізує партнерам про необхідність брати на себе більше зобов'язань у сфері безпеки, і ця зміна курсу має довгостроковий характер, а не є тимчасовою реакцією на поточну кризу. На переконання аналітика, саме ця трансформація американської зовнішньої політики створює простір для появи нових центрів посередництва, які ще кілька років тому навіть не розглядалися як потенційні майданчики для врегулювання конфліктів такого масштабу.
Хто претендує на роль посередника
Колесніченко виділяє три ключові центри сили, які можуть узяти на себе функцію посередника. По-перше, це Китай, який, за оцінкою аналітика, може просувати Пекін як нейтральний майданчик для переговорів. Пекін уже демонстрував інтерес до ролі миротворця, зокрема публікуючи власний «мирний план» із 12 пунктів. Колесніченко зауважив, що китайська дипломатія має достатньо важелів впливу на росію, аби запропонувати реальний формат діалогу, хоча поки що Пекін діє обережно, не бажаючи відкрито протиставляти себе Заходу.
По-друге, європейські країни, які орієнтуються на Вашингтон, але водночас прагнуть посилити власний голос на міжнародній арені. Проте, як зазначив Колесніченко, Європейському Союзу поки що бракує внутрішньої єдності, щоб самостійно взяти на себе ключову роль у переговорному процесі. Попри це, окремі країни ЄС — передусім Франція та Німеччина — уже робили спроби виступити з власними ініціативами, хоча їхні зусилля поки що не привели до прориву. Експерт нагадав, що президент Франції Емманюель Макрон неодноразово намагався ініціювати окремий діалог із кремлем, однак щоразу наштовхувався на скептицизм як із боку партнерів по ЄС, так і з боку самої Москви, яка не сприймає Париж як рівновагового гравця.
«Європа опинилася в доволі незручній ситуації: з одного боку, вона хоче бути самостійним гравцем, з іншого — критично залежить від безпекової парасольки США. Ця подвійність заважає Брюсселю сформулювати чітку позицію», — наголосив Колесніченко. Він також звернув увагу, що окремі держави-члени, як-от Угорщина, відкрито саботують спроби виробити спільну лінію щодо переговорів із росією, що додатково послаблює переговорні позиції Євросоюзу. Попри це, експерт вважає, що поступове зменшення американської присутності в європейських безпекових справах усе ж змусить Брюссель до більшої самостійності, хоча цей процес і не буде швидким.
По-третє, Колесніченко назвав Туреччину — країну, яка вже має успішний досвід посередництва між Україною та росією. Саме Анкара свого часу забезпечила укладення «зернової угоди» та організувала кілька раундів обміну полоненими. За словами аналітика, Туреччина зберігає унікальне становище: вона є членом НАТО, але водночас підтримує робочі відносини з кремлем, що дає їй змогу виступати в ролі «чесного брокера». Колесніченко вважає, що Анкара й надалі намагатиметься використовувати цей статус для посилення власного геополітичного впливу.
Чому єдність ЄС під питанням
Аналітик наголосив, що всередині Євросоюзу існують різні підходи до того, яким має бути формат переговорів і якою має бути роль Брюсселя. Частина країн виступає за тісну координацію з Вашингтоном, інші — за більш самостійну позицію. Цей внутрішній розкол ускладнює шанси ЄС стати єдиним голосом на переговорах. Колесніченко додав, що відсутність спільного бачення серед 27 країн-членів є хронічною проблемою Брюсселя, яка особливо гостро проявляється в кризових ситуаціях. Навіть у питаннях, де, здавалося б, існує консенсус — наприклад, щодо необхідності посилення обороноздатності Європи, — країни розходяться в оцінках того, наскільки швидко слід діяти і яку ціну за це платити.
Водночас, за словами Колесніченка, поступове дистанціювання США від ролі глобального арбітра може підштовхнути європейські столиці до більш рішучих дій і консолідації позицій. Питання лише в тому, чи вистачить для цього часу. Аналітик переконаний, що найближчі місяці стануть вирішальними для того, аби зрозуміти, чи здатен Євросоюз подолати внутрішні суперечності й запропонувати власний формат мирного врегулювання. Колесніченко також застеріг, що затягування з ухваленням рішень може призвести до ситуації, коли ініціативу остаточно перехоплять інші центри сили, і тоді Європа втратить можливість впливати на порядок денний переговорів.
Ситуація залишається динамічною, і остаточний вибір майданчика для переговорів залежатиме від того, як швидко основні гравці зможуть запропонувати прийнятний для всіх сторін формат діалогу. Колесніченко резюмував, що конкуренція між Китаєм, ЄС і Туреччиною за право бути головним посередником лише посилюватиметься. У цій боротьбі переможе той, хто зможе запропонувати не лише нейтральний майданчик, а й реальні гарантії виконання домовленостей. На думку аналітика, час працює проти повільних — тому європейським столицям варто поквапитися з виробленням узгодженої стратегії, якщо вони не хочуть опинитися на узбіччі переговорного процесу.