Як раніше повідомляв Ukrainian Wall, країни Балтії — Латвія, Литва та Естонія — залишаються одними з найуразливіших членів НАТО через географічну близькість до росії. Тепер же з'явився конкретний часовий орієнтир потенційної загрози.
За даними Financial Times, генерал Каспарс Пуданс, командувач Національних збройних сил Латвії, вважає, що кремль може вдатися до агресії проти країн Балтії до кінця 2028 року. На його думку, росія спробує використати «вікно можливостей» — період, коли європейські програми переозброєння ще не досягли повної потужності.
Більшість масштабних оборонних ініціатив Європи, запущених після повномасштабного вторгнення рф в Україну, вийдуть на проєктну потужність лише у 2028–2029 роках. Саме цей часовий проміжок, за оцінками латвійського генерала, становить найбільшу небезпеку для східного флангу НАТО.
Дрони — головна перевага москви
Окрему тривогу викликає технологічна перевага, яку росія здобула завдяки війні проти України. За словами генерала Пуданса, москва має значний відрив у масовому виробництві та швидкому вдосконаленні безпілотників. Цей досвід, накопичений у реальних бойових умовах, становить пряму загрозу для країн Балтії.
«росія виробляє дрони швидше і дешевше, ніж будь-хто в Європі. Їхній досвід, отриманий у війні проти України, дає їм величезну перевагу», — цитує Financial Times латвійського командувача.
Що роблять країни Балтії вже зараз
Латвія, Литва та Естонія активно нарощують власні оборонні бюджети. Латвія планує довести витрати на оборону до 4% ВВП, Литва — до 5–6%, Естонія вже перевищила 3,4%. Усі три країни також інвестують у фортифікаційні споруди вздовж кордону з росією та білоруссю.
Попри це, темпи переозброєння залишаються недостатніми без підтримки великих європейських економік. Ключові програми — зокрема німецька ініціатива Sky Shield та розширення виробництва боєприпасів — потребують щонайменше 2–3 років для досягнення необхідних обсягів.
Сигнал від латвійського генерала — це чергове нагадування, що час на підготовку обмежений. Як підкреслюють у НАТО, стримування агресора залежить не лише від політичної волі, а й від фізичної готовності збройних сил та оборонної промисловості.