Як уже розповідав Ukrainian Wall, київський телеканал Київ24 за чверть століття пройшов колосальний шлях трансформації — від аналогового мовлення на громіздких касетах до цифрових стрімів, які глядачі бачать у реальному часі. Редактор Юрій Гриник, який працює на каналі з моменту його заснування у 1998 році, поділився у своєму Telegram спогадами про те, як усе починалося і як змінювалася журналістика просто на його очах. За його словами, засновники каналу навіть не уявляли, що через два десятиліття новини можна буде транслювати зі звичайного смартфона.
Спершу редакція базувалася на Хрещатику, 5В — майже в самому серці столиці, в епіцентрі головних подій країни. Саме там формувався стиль подачі новин, який згодом став упізнаваним для тисяч киян. Перший ефір каналу, за спогадами Гриника, був скромним: невелика команда з п'яти журналістів, одна студійна камера та мінімум техніки. «Ми тоді навіть не мали власного монтажного пульта — усе робили буквально на коліні, але ентузіазм зашкалював», — згадує редактор. Попри скромний старт, уже за перший рік роботи Київ24 зібрав стабільну аудиторію киян, які шукали оперативні міські новини.
Епоха Betacam: коли новини передавали на касетах
У перші роки роботи каналу новини не виходили в прямий ефір. Для трансляцій потрібна була велика пересувна телевізійна станція (ПТС), а відзнятий матеріал фізично доправляли до студії на касетах формату Betacam. Журналісти готували сюжети заздалегідь, а глядачі бачили події з певною затримкою — інколи в кілька годин. «Бувало, що кур'єр із касетою застрягав у заторі на Хрещатику, і ми мусили терміново перекроювати сітку мовлення, щоб заповнити паузу», — розповідає Юрій Гриник. За його словами, логістика доставки відеоматеріалів була чи не найбільшим головним болем редакції.
Цифрова революція в журналістиці
Сьогодні ж усе змінилося кардинально. Завдяки сучасним технологіям репортажі виходять у прямий ефір миттєво — достатньо смартфона з камерою та стабільного інтернет-з'єднання. Знімальна група може перебувати в будь-якій точці Києва й транслювати подію в реальному часі. Кореспонденти Київ24 використовують iPhone 15 Pro та Sony Xperia Pro як основні мобільні камери, а для професійних зйомок — бездзеркальні камери Sony FX6 із передавачами LiveU Solo, що забезпечують стабільний сигнал навіть за умов слабкого покриття. Стрімінг організовано через хмарну платформу, яка дозволяє комутацію сигналу з кількох точок одночасно без потреби у фізичній ПТС.
Для порівняння: навіть такі великі мовники, як «Суспільне» чи «24 канал», ще десять років тому покладалися переважно на супутникові фургони для прямих включень. Київ24 же одним із перших серед регіональних телеканалів повністю перейшов на IP-стрімінг і відмовився від громіздкого аналогового обладнання. «Коли я починав, ми тягали 20-кілограмову камеру Betacam SP, а зараз наш журналіст може вийти в прямий ефір із телефону в кишені — це просто космос», — ділиться враженнями Юрій Гриник.
Як реагують глядачі
Глядацька аудиторія Київ24 також пройшла значну трансформацію за ці роки. Якщо в кінці 1990-х канал дивилися переважно за звичкою — просто вмикали телевізор після роботи, — то сьогодні аудиторія значно молодша й мобільніша. Значна частина глядачів споживає контент через YouTube-трансляції та Telegram-канал, де оперативно публікуються нарізки головних новин. За словами Гриника, саме зворотний зв'язок у Telegram допомагає редакції миттєво розуміти, які теми найбільше хвилюють киян. «Люди пишуть у коментарях, що їм важливо, — і ми одразу реагуємо. Раніше на таке реагування йшли дні, якщо не тижні», — каже редактор.
Плани на майбутнє
Київ24 не збирається зупинятися на досягнутому. Редакція вже тестує формати вертикальних відео для соціальних мереж, а також працює над інтеграцією штучного інтелекту для автоматичного розшифрування інтерв'ю та субтитрування прямих етерів. Юрій Гриник переконаний, що майбутнє — за гібридним форматом: класичне телебачення плюс миттєві цифрові канали доставки. «Головне — не боятися змін. Ми вже пережили чотири технологічні революції і готові до п'ятої», — підсумовує редактор. Історія каналу справді є дзеркалом того, як українські медіа долали шлях від аналогового минулого до цифрового сьогодення — і продовжують рухатися далі.